Історична складова Донеччини
Донбас вражає своїм широким та відкритим степом, колись цю частину території називали “Диким полем”. Географічні особливості зробили цей регіон небезпечним. У давні часи він давав кочевникам вільний від погодних перепон шлях до Карпатських гір. За словами Георгія Вернадського: “Ця територія була місцем давньоруських епічних поем”. В 15 та 16 сторіччях ця земля об’єднала український козаків, завдячуючи цьому з’явилися всі відомі, Запорізькі та Донські війська. Донбас знаходиться на південному сході України, тобто охоплює Донецьку та Луганську області.
Фактично, історія Донецької області починається з давньої історії Донбасу, коли на теренах цієї землі проживали скіфи, сармати та готи. Після появи козацьких військ, ця частина земель стала центром торгівлі та оборони. Козаки почали активно займатися землеробством, вирощувати зернові культури, організували скотарство, що розвивало економічну складову регіона. Завдяки своєму географічному положенню, Донеччина стала важливим оборонним пунктом. Козаки будували численні фортеці для захисту від нападів кочових племен. Заснування торгівлі, козаки почали організовувати базари та ярмарки, вони проходили в селах, це сприяло обміну та розвитку регіона. Розвиток культури у цей час набув провідної позиції, почали розвиватися особливості мови, одежі, музики тощо.
Основним періодом форсованого розвитку Донеччини стало 19 сторіччя, у цей час територія була поділена між Російською та Австрійською імперіями, це сформувало різноманітні економічні, соціальні та культурні зміни. З другої половини 19 століття на Донеччині починається розвиток промисловості, а саме вугільної промисловості. Добування вугілля та будівництво залізниць сприяло індустріальному розвитку всієї країни. Формування міст та різноманітної етнічної складової: на Донеччину прибувало багато емігрантів з різних частин України та інших країн. Все це зробило Донецьку область економічно розвиненим та успішним регіоном України.
Після розпаду Радянського Союза Донеччина стала частиною незалежної України. Регіон почав розвиватися та беззаперечно став економічно найуспішнішим регіоном України. Люди з усією країни їхали подивитися матч на Донбас Арені, які транслювалися по телебаченню, все це створивювало певну вболівальницьку атмосферу по всій Україні. Безумовно, Донбасс є дуже цікавим як в історичному, економічному так і в культурному плані. На жаль, новітня історія Донбасу змушує нас здригнутися: після початку війни на сході України, а згодом і повномасштабної війни з росією розвиток краю припинився.
Діана Дубкова
Донбас - один із найрозвиненіших промислово-енергетичних комплексів країни
30 років тому, з розпадом Радянського Союзу, розпочався новий розділ в історії Донбасу. Регіон, багатий на ресурси та промисловість, опинився на перехресті доль, стикаючись з викликами та можливостями.
Після здобуття Україною незалежності Донбас опинився на роздоріжжі. З одного боку, більшість населення підтримала незалежність, з іншого - існували сильні проросійські настрої, підживлені мовною та культурною неоднорідністю. Ці протиріччя загострювалися економічними труднощами, пов'язаними з втратою радянських ринків та необхідністю структурної перебудови.
2000-ні: Зростання та виклики
Нове тисячоліття принесло Донбасу економічне зростання та нові можливості. Регіон активно розвивався, стаючи важливим промисловим та економічним центром України. Проте, цей ріст супроводжувався й викликами, пов'язаними з необхідністю модернізації промисловості, боротьбою з корупцією та розбудовою демократичних інституцій.
2014 року став поворотним моментом в історії України, не оминувши й Донбас. Жителі регіону, прагнучи до європейських цінностей та кращого майбутнього, активно брали участь у протестах, виступаючи за єдину та вільну Україну. Проте, цей мирний протест був жорстоко придушений проросійськими силами, що призвело до окупації частини Донбасу та розгортання збройного конфлікту.
Війна на Донбасі стала однією з найтрагічніших сторінок в історії сучасної України. Тисячі українських патріотів віддали свої життя за свободу та незалежність регіону. Мільйони людей змушені були покинути свої домівки, ставши переселенцями. Донбас зазнав значних руйнувань, а його економіка практично знищена.
Жителі регіону, які залишилися на окупованих територіях, продовжують жити з україною у серці, чекаючи на звільнення та повернення до єдиної української родини.Донбас - це Україна. Це регіон з багатою історією, талановитими людьми та великим потенціалом.Україна ніколи не здасть Донбас. Мир ще повернеться на цю землю, а український прапор знову майорітиме над усіма містами та селами регіону.
Микола Полонський
Гостре слово Донбасу. 5 письменників, які зробили великий внесок в український та анти-радянський рух
Сосюра Володимир Миколайович
Володимир Сосюра - це видатний український поет і публіцист, який здобув широке визнання завдяки своїм поетичним творам та активній громадській діяльності. Його творчість, яка осяяна патріотизмом та любов'ю до України, виступала в якості сильного засобу протистояння радянському режиму.
Сосюра пройшов дорогу від раннього патріота до активного учасника національно-визвольного руху. Його поезія, особливо після закриття національних шкіл і університетів в 1930-их, стала важливим символом протистояння радянському режиму. Через свої твори, Сосюра виступав проти культурної асиміляції та російської індоктринації, а також пропагував ідеї української самостійності.
Одним з його найвідоміших творів є збірка "Лірика",
яка стала своєрідним гімном українського національного відродження. У своїх віршах він змальовував красу української землі, гідність її народу та невід'ємну роль української мови і культури. Сосюра відверто виступав проти ідеології комунізму, відмовляючись від пропаганди радянського соцреалізму і прагнучи показати правдиве життя українського народу.
Байдебура Павло Андрійович
Павло Байдебура - митець, який відіграв значну роль у боротьбі за українську незалежність та культурну самобутність. Байдебура активно виступав проти політики русифікації та репресивних заходів радянського режиму, що призвели до пригнічення українського народу. У післявоєнний час протягом двадцяти років очолював Донецьку організацію спілки письменників України. Автор 30 книг. З Донбасом пов'язані книга Байдебури «Земля Донецька» (1944), оповідання «Помста» та «Марія», а також дитячі книги «Діти шахтарів», «Таємниця степового шурфу», «Як ми шахту будували».
«Одного весняного дня, коли збігли снігові води і протряхла земля, на степову шахту наскочив несподівано загін поліції. Той загін на чолі із справником Бахмута нишпорив усюди, по всіх закутках повіту, полював на людей-кріпаків, які повтікали від своїх панів і ховались тут, у донецьких степах. Саме такі бідолахи і працювали на цій шахті…» - ця цитати свідчить про любов, розуміння та співчуття українському народу зі сторони письменника. Павло Андрійович був одним з небагатьох людей, які висвітлювали життя й події на Донбасі.
Руденко Микола Данилович
Микола Руденко – письменник, засновник Української Гельсінської Групи, політв’язень радянських концтаборів, народився у селищі Юр’ївка, що на Луганщині.
Після переходу Львова під владу Радянського Союзу в 1939 році, Руденко активно виступав проти політики комуністичної партії, особливо проти репресій та порушень прав людини. 4 жовтня 1941 року в перших же боях під Ленінградом Руденко був тяжко поранений розривною кулею в поперек. Лікарі навіть не сподівалися, що він зможе ходити. Вижив у блокадному Ленінграді, потім був політруком прифронтового госпіталю.
1949 року під час сталінської кампанії проти «космополітів» відмовився негативно характеризувати єврейських письменників, яких вимагали виключити з СПУ. З 1950 року Руденко іде з усяких посад, добровільно позбувшись таким чином усіх привілеїв радянського істеблішменту.
У 1968 році він разом із іншими українськими діячами створив Українську Гельсінську Групу, яка боролася за дотримання радянським режимом зобов'язань у галузі прав людини.
Руденко став жертвою політичних репресій: у 1972 році його затримали за участь у Гельсінській Групі, і він був засуджений до трьох років ув'язнення та п'яти років заслання. Він був підданий фізичним та психологічним тортурам. Незважаючи на це, радянська влада залишилася невзмозі підкорити його волю та принципи.
«Безсмертя нації — у слові,
А слово — Бог земних віків.
Лише нікчемні й безголові
Зрікаються старих батьків».
Біляїв Володимир Іванович
Володимир Біляїв – Борець за незалежність України у ХХ сторіччі, український письменник і журналіст, громадсько-політичний та культурний діяч, член-кор. УВАН в США (1984). Член Національної спілки письменників України (1995).
В.Біляїв поставив за мету творити «літопис духовного стану народу», українського народу, який піднявся у XX ст. виборювати свободу і незалежність. Вірші «Матері», «Мати», «Моїй матері», «Батьків гай», «Де рідний дім, де слід його?», «Донецька ніч» та ін. засвідчують палку любов письменника до найсвятішого на землі — до своїх батьків, до рідного краю, Батьківщини. А такі твори, як «Біля нагробка Євгена Маланюка», «На могилі Симона Петлюри», «На смерть Галини Журби» та «Івану Багряному» свідчать про високу повагу автора до видатних постатей нашого народу, до здобутків українського національного духу.
«Народ мій все ще дихає
Та поки що мовчить.
Не сапою там тихою —
Нахабно, вочевидь
Комуністична гадина
Й стара імперська рать
Обдурену й окрадену
Готова закувать
Відроджену, розковану
Вкраїноньку мою,
За неї в мить роковану,
В нерівному бою». – Де рідний дім – де слід його?
Тихий Олексій Іванович
Олекса Тихий — український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи. Виступав на захист української мови. Помер в ув'язненні. Працював над створенням словника української мови, у своїх публіцистичних творах виступав за відродження української мови та національної культури на Донеччині.
Олекса Іванович багато разів зазнавав обмеження волі за активну громадянську та проукраїнську позицію:
У 1948 році вперше засуджений військовим трибуналом Сталінської (тепер Донецької) області за критику кандидата в депутати на 5 років позбавлення волі, але військовий трибунал замінив покарання на умовне.
«За антирадянську агітацію та пропаганду» засуджений на 7 років таборів і 5 років позбавлення громадянських прав після відправлення звичайного листа до ЦК КПРС із протестом проти введення військ Варшавського договору в Угорщину.
У січні 1972 року Тихий надіслав до редакції газети «Радянська Донеччина» статтю «Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області». У 1974 році написав нарис «Сільські проблеми» та роздуми «Ви і ми», в яких виступив проти процесу русифікації та на захист української мови. Також письменник виступив членом-засновником однієї з найперших правозахисних асоціацій — Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод.
Висновки
Донбас завжди був проукраїнським й мешканці цих земель зробили великий вклад в розвиток української держави. Більшість громадян з активною анти-радянською позицією утискались, обмежувались, відправлялись в заслання. Тобто, альтернативна думка просто придушувалась й мовчання в наслідок насильства російська пропаганда розцінює як згоду.
7 років заслання за лист, 5 років заслання та 3 ув’язення за розголос теми про порушення прав людей – непоганий кляп, щоб роз’єднати український народ, посіяти думки про «земельні подарунки Україні від…». Висловлювання, твори цих людей – безцінна річ, яка слугує ілюстрацією тодішніх настроїв. Нам варто не забувати про наших співвітчизників та зберігати пам’ять про них, бо історія – важливий інструмент для українського єднання.
Артем Злочевський
